проти кого був спрямований виступ укр народу в другій половини 17 ст

проти кого був спрямований виступ укр народу в другій половини 17 ст

У другій половині XVII ст. український народ продовжував боротися проти агресії Туреччини і Кримського ханства. Особливу роль тут відіграла Запорозька (Чортомлицька) Січ. Велике значення мали суходільні та морські походи на татар і турецькі фортеці. У 60-ті роки ХУІІ ст. такі виступи очолювали Іван Сірко та Іван Ріг. Основні напрямки цих походів пролягали на Перекоп, Кафу, Судак, Бахчисарай, Акерман, Кизикермен, Тягин та інші фортеці. Сірко разом із Запорозькою Січчю не присягнув цареві в 1654 р. Він постійно організовував походи козаків проти турків і татар.

Національно-визвольні повстання українського народу 20–30-х років ХVII ст. Придушивши повстання, магнати і шляхта на початку XVII ст. посилили гніт селян, козаків, міщан, що викликало нові хвилі протесту народних мас. У другій половині XVI — першій половині XVII ст. рух опришків поширився на західну частину Галицького Прикарпаття, у гірські місцевості Перемишльської і Сяноцької земель, на галицько-­угорське пограниччя, а також на Поділля (у район Кам’янця-­Подільського) та на Наддністрянське узгір’я. Повстання об’єднували сили українського народу для подальшої боротьби проти гніту шляхетської Польщі.

XVII ст. — це роки громадянської війни та боротьби за врятування результатів національно-визвольних змагань. Українському народові не вдалося здобути власну державу, що в тих історичних умовах ставало практично неможливим. Вона почала переговори з Московією про укладення договору, спрямованого проти Туреччини та Кримського ханства і залучення Москви до «Священної ліги». Московська держава також пішла на переговори, оскільки прагнула поширити свій вплив на Чорноморсько-Азовське узбережжя, а у перспективі — вийти до Чорного моря.

Масові заворушення другої половини XVII ст.Антифеодальна боротьба народних мас України того часу зумовлювалася насамперед поступовим відновленням феодально-кріпосницького гноблення, що було ліквідовано або ж послаблено у результаті Визвольної війни 1648— 1654 рр. Політична обстановка на українських землях була складною: агресія шляхетської Польщі, султанської Туреччини і Кримського ханства; гостра боротьба старшинських угруповань, очолюваних претендентами на гетьманську булаву; протидія частини козацької старшини рішенням Переяславської ради, орієнтація на іноземні держави; наступ царського ур.

Національно визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVII ст.Повстання під проводом Б. Хмельницького стало початком. Після придушення козацько-селянських повстань першої половини XVII ст. колонізація українських земель Польщею, значно посилилася, що й потягло за собою національно-визвольну війну. Основними причинами національно – визвольної війни були: 1. Погіршення становища селянства в умовах засилля польських магнатів та панщинно-фільваркової системи господарювання

3. Які країни у другій половині ХVІІ — першій половині ХVІІІ ст. прагнули включити Правобережжя і західноукраїнські землі до свого складу? 1. Соціальнополітичне та економічне становище Правобережної України. Причини розгортання національновизвольної боротьби. У 30—60-х рр. Вона носила національновизвольний характер. Вістря боротьби було спрямоване проти польського панування, засилля католицизму й уніатства, утисків орендарів та соціального визиску з боку шляхти. Метою боротьби було відновлення Гетьманщини, де не було б «панів і підданих, а всі користувалися б козацькими вольностями». 20 червня повсталі з’явилися в околицях Умані.

Визвольна боротьба народу проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гноблення вилилась у гайдамацький рух, який охопив українські землі у XVIII ст. Велику підтримку гайдамакам надавала Запорозька Січ. Перші масові виступи відбулися в 1734-1738 і 1750 pp. на Київщині, Брацлавщині, Поділлі та Волині. А 1768 р. вибухнула Коліївщина — велике народно-визвольне повстання, найвищий етап гайдамацького руху. Розпочалося воно так. 1768 р. польський сейм під тиском уряду Росії прийняв закон про зрівняння в правах католиків з прихильниками інших віросповідань і заборону смертної кари для с.

Розподіл українських земель наприкінці ХVІІІ ст. З кінця XVII–початку XVIII ст. Правобережна Україна (Київщина, Волинь, Поділля), Галичина, Холмщина нероздільно знаходилися у складі Польської держави. Тут встановилося жорстоке колоніальне панування, до 4-6 днів на тиждень зросла панщина, збільшилися різноманітні повинності та податки, посилилося національно-релігійне гноблення. У відповідь значна частина польської шляхти об’єдналася у т.зв. Барську конфедерацію, спрямовану проти короля й Росії. Під гаслом захисту католицької віри і шляхетських вольностей, конфедерати почали здійснювати жорстокі каральні експедиції. Для боротьби з ними Росія направила на Правобережну Україну значні військові сили.

На етносоціальний розвиток українського народу в цей час найнегативніше вплинула зміна національної свідомості елітних верств. У феодальну добу, коли саме клас феодалів міг виконувати роль гегемона і суверена народу, цей клас зрадив свою національність, релігію і перебіг у лоно польської панівної верхівки. Головне вістря національно-визвольного руху на цьому етапі було спрямоване проти польського панування. Українському народові доводилось і далі вести війну проти ординських нападів. Усього ж в Україні впродовж першої половини XVII ст. полонено близько 300 тис. осіб. Ось як передається в народній пісні трагедія, якої зазнавала Україна від ординських набігів

Козацькі повстання — антиурядові акції козаків та покозаченого населення України наприкінці XVI — на початку XVII ст. з метою розширення прав козацтва та збільшення козацького реєстру. Наприкінці XVI — середині XVII ст. українськими землями прокотилося три хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків: 1591—1596 — Повстання Косинського і Повстання Наливайка. 1625—1638 — Повстання Жмайла, Повстання Федоровича (Трясила), Повстання Сулими, Повстання Павлюка, Повстання Острянина.

XVII ст. сюди потяглися валки українських переселенців, які залишали благодатні рідні місця після невдалих повстань, війни, визиску чужинців. Царський уряд, зацікавлений у залюдненні порубіжних земель, всіляко заохочував переселення українців, покладаючи на них справу захисту московських кордонів від руйнівних ударів зі степу. Отже, протягом другої половини XVII ст. поряд із Лівобережною Гетьманщиною постала нова козацька Україна — Слобідська. Адміністративно-політичний устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України. Адміністративно-територіальний устрій Гетьманщини, що склався протягом Національно-визвольної війни, зберігався майже без змін.

У XVI—XVII ст. українські землі розвивалися у тісному взаємозв’язку та під впливом культури Західної і Центральної Європи епохи Відродження та Реформації. Це підтверджують явища й процеси економічного, громадського, релігійного, культурного життя українців у складі Польської держави. Люблінська унія 1569 р. Тим паче, що після Берестейської унії діяльність єзуїтів була спрямована проти православної церкви. Українське національно-культурне відродження. У другій половині XV ст. українські православні міщани — торговці й ремісники — створили перші братства, які обстоювали інтереси православної церкви.

Історичне значення існування Української гетьманської державаи другої половини XVII-XVIII ст. ⇐ Предыдущая 28 29 30 31 323334 35 36 37 Следующая ⇒. Серед згадуваних Грушевським гетьманів реєстрового козацтва є й Михайло Дорошенко, який діяв у 20-х роках XVII ст. Проводирі великих козацько-селянських повстань 30-х років XVII ст., що були спрямовані проти панування Польщі в Україні, теж називалися козацькими гетьманами. їхні імена були широко відомі, про них багато говорилося в історичних джерелах.Над усіма вище названими гетьманами періоду до Богдана Хмельницького як недосяжна. Він очолив національно-визвольну війну проти найбільшої держави тогочасного світу.

Українські землі в другій половиш XVI ст. Зміни в соціальній структурі українського суспільства. Виникнення Запорізької Січі. Повстання 90-х років XVI ст. Причини перших козацьких повстань . Протягом другої половини XVI ст. — першої половини XVII ст. спостерігається явище покозачення — спроба мирним шляхом звільнитися від панщини й отримати право вільно працювати на власній землі. Термін «козак» у цей час переважно означав вільну озброєну людину, козацтво — міжстановим прошарком. Виникнення Запорізької Січі. У XVI ст. Європу охопила Реформація — суспільно-політичний рух. спрямований проти католицької церкви, який поклав початок новому напрямові в християнстві — протестантизму.

Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського панування, возз'єднання України з Росією, а також складні й багатогранні події другої половини XVII ст, становлять її величну епоху в історії України, що знайшла своє відображення в історичній літературі цього періоду, У період визвольних війн українського народу з шляхетською Польщею, Туреччиною і Кримом з другої половини XVI протягом всього XVII століття виникає цикл оригінальних літописів і хронік. Чільне місце серед них належить літопису Самовидця, вперше надрукованому О. Волинським у 1846 р. в .Москві.

Україна другої половини 17-го сторіччя. Пiсля своєї смертi Б.Хмельницький залишив чималу спадщину. На пiдглеглих козакам територiях площею близько 250 тис. кв. км. проживало 1.2 – 1.5 млн людей. Загальний зовнішній політичний курс був спрямований на створення незалежного українського князівства. Та цьому сильно заважало ставлення Москви, якій не подобалась все більш зростаюча політична незалежність України. Іншою, але не менш важливою причиною невдачі українського народу в період 1657 – 1686 роки можна назвати повну відсутність у правлячої верхівки чітко окреслених політичних цілей, а також відповідних методів та інструментів управління всіма верствами українського суспільства.

Боротьба селян проти кріпацтва була політичною основою консолідації української етнографічної маси1. У першій половині ХІХ ст. відбулися чисельні антикріпосницькі селянські виступи, які часто переростали в масові рухи. Вони мали місце в 1820-1826, 1830-1831, 1847-1848, 1854-1856, 1859-1861 роках2. Найбільше селянських повстань відбувалося на Правобережній Україні. Визвольний рух, спрямований проти кріпосництва й царизму, посилився в другій чверті ХІХ ст. Окрім селянства, в боротьбу включалася інтелігенція. Намітився перехід від дворянського до різночинного періоду визвольного руху4. Представники різночинної інтелігенції посилили розпочату декабристами боротьбу проти самодержавства і кріпосництва.